ПРО́ЧИЙ, а, е, заст. Інший. Він і не жив дома, він не дуже до мужицької роботи, як усі прочі (Кв.-Осн., II, 1956, 398); Серед прочих людей він видавався велетом (Фр., IV, 1950, 466); Сівши з нею в малу повозку, ми поїхали вдвійці вперед, за нами мати і проче товариство (Коб., III, 1956, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 345.