ПРОЧИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОЧНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм.
1. Те саме, що прокида́тися. На другий день, ще він не прочинавсь, а тут йому уже й несуть чаю (П. Куліш, Вибр., 1969, 200); Собаки брешуть; я прочнувся: Знадвору шемріт доліта… (Граб., І, 1959, 338); * Образно. Прочнулись мідяні гармати І заревли, загуркотіли (Укр. поети-романтики.., 1968, 346).
2. Приходити до пам’яті; опам’ятовуватися, притомніти. Упала додолу, непритомна. Прочнулася Маруся в Горпининій хаті на полу (Гр., І, 1963, 386); Світ пішов кругом… Як прочнулась я — так само: постріли!.. село в огні!.. (Тич., II, 1947, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 346.