ПРОЧИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прочини́ти. Вікна великі, загратовані; за ними видні кущі; одно — прочинене (Вас., III, 1960, 439); Крізь злегка прочинені двері чути, як хтось помішує ложечкою в склянці чай (Збан., Єдина, 1959, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 346.