ПРОЧИНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., ПРОЧИНИ́ТИСЯ, чи́ниться, док.
1. Відчинятися трохи, не зовсім. Із часу до часу прочиняються двері ошатненько, вигляне ласкаве, невпокійне обличчя з білою бородою (Вовчок, VI, 1956, 221); Двері трохи прочиняються (Собко, П’єси, 1958, 187); Скреготнув ключ у замку, і двері трошки, на вузеньку щілинку, прочинилися (Коз., Блискавка, 1962, 283).
2. розм. Те саме, що розчиня́тися1 1. Прочиняються двері, і миттю вскакують до теплушки Панько й Микита (Ю. Янов., І, 1954, 184); Двері в школі прочинилися, і звідтіля, товплячись і на ходу одягаючись, висипали на двір школярі (Вас., І, 1959, 100); Перед ними прочинилася тяжка хвіртка з маленьким загратованим віконцем (Мик., II, 1957, 259).
3. тільки недок. Пас. до прочиня́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 346.