ПРОЧУ́МУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОЧУ́МАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. Приходити до пам’яті. — Чого це вони говорять, неначе три дні не їли або три дні пили та це тільки що прочумуються на похмілля (Н.-Лев., IV, 1956, 133); Зненацька прочумується [Купріян] від гамору і довго не може зрозуміти, що то за гомін (Тют., Вир, 1964, 415); Повилазили сіроми з земляночки, неначе ті бабаки, і довго протирали очі, поки не прочумались (Стор., І, 1957, 393); — Та прочумайся трохи! — грубувато каже-благає наївний Гнаток. — Своїх не впізнаєш… (Вол., Дні.., 1958, 129); * Образно. Матеріали етнографічні пришлю (їх небагато) — дайте тільки хоч трохи прочуматись по хоробі (Коцюб., III, 1956, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 348.