ПРО́ЩА, і, ж., заст.
1. Богомілля, паломництво. Пішла баба у Київ на прощу богу помолитися (Україна.., І, 1960, 14); Іде шляхом молодиця, Мусить бути, з прощі (Шевч., І, 1963, 31); Сюди в дні прощі на богослужби мало не з усього Поділля стікалися люди (Стельмах, І, 1962, 255).
2. Відпущення гріхів. За бідного прощу будеш мати (Сл. Гр.); [Єпископ:] Нема сьому рабу ні порятунку, ні прощі. Він занапастив себе (Л. Укр., II, 1951, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 353.