ПРОЩЕ́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. проща́ти, прости́ти 1. У мене на очі навернулися сльози. Відчуваю — це загальне прощення коло ліжка хворого. Так, певно, прощають тих, хто зібрався в далеку, безповоротну дорогу (Збан., Малин. дзвін, 1958, 333).
2. Поблажливість до кого-небудь, скасування кари; помилування. [Пані:] В Морошні все село громадою стоїть другий день на колінах, прощення дожидає (Вас., III, 1960, 214); Тоді уряд оголосив амністію всім засудженим, а тим, хто перебував під судом або слідством, пообіцяв прощення, якщо вони стануть до лав королівського війська (Тулуб, Людолови, II, 1957, 503); — Од вини не втечеш.. — Од вини й не треба тікати. Мусиш спокутувати її, заслужити прощення (Петльов., Хотинпі, 1949, 157).
Проси́ти (блага́ти, моли́ти і т. ін.) проще́ння — просити пробачити провину; просити поблажливості до кого-небудь; просити помилування. — Кілька разів навіть приходила [жінка] під мої двері, плакала, просила прощення (Фр., VII, 1951, 222); [Любовицька:] Верніть його зараз, я кинусь перед ним на коліна, я вимолю в нього прощення! (Коч., II, 1956, 396).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 355.