ПРУДКОБІ́ЖНИЙ, а, е, поет. Стрімкий, бистрий. Кіньми правує [діва], Випереджаючи в гоні шаленім вітри прудкобіжні (Зеров, Вибр., 1966, 280); Прудкобіжний кліпер вийшов з бою (Ю. Янов., II, 1958, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 360.