ПРУЖИ́НИТИ, ню, ниш, недок.
1. Прогинатися під дією якої-небудь сили та розпрямлятися, коли ця дія припиняється; чинити опір тискові. Сам він робив цей важкий номер дуже рідко.. Але робив він його на тирсі. Тирса пружинить, як трамплін (Ткач, Арена, 1960, 72); Вітряно було за вікном, видно було, як гнуться, пружинять під поривами вітру високі тополі (Гончар, II, 1959, 167); До паропроводу вмикають зігнуті труби — компенсатори, які приймають на себе видовження труб паропроводу, пружинять і тим зберігають цілість паропроводу (Фізика, II, 1957, 12); Вони [шишки хмелю] золотисто-зеленого кольору з характерним хмельовим запахом, при здушуванні пружинять (Лікар. рослини.., 1958, 165); * Образно. Зажурено обвисли вістрями вниз, уже не пружинять могутні Мелешківські вуса (Гончар, М. Братусь, 1951, 102); // Напружуватися й розслаблятися (часто ритмічно). Вибирався [Микола] на пагорб, ставало легше йти, ноги пружинили в звичному солдатському кроці (Загреб., Шепіт, 1966, 42); Карпенко ще сидить на місці, але видно, як пружинять його м’язи на шиї (Собко, Любов, 1935, 43); // Рухаючись, погойдуватися, як на пружинах. Ще коли поїзд, м’яко пружинячи, наближався до станції, вона побачила своїх дівчат (Коз., Листи.., 1967, 316).
2. чим. Напружуючи, робити міцним, тугим (про м’язи, тіло і т. ін.). В Дмитра, коли він стрічається з Січкарем, звідкись під коліньми береться холодок, і тоді хлопець пружинить ногами, щоб збоку не видно було хвилювання, й натягується увесь (Стельмах, II, 1962, 260); На елеваторі могла вона виносити по трапу аж на саму гору шестипудовий чувал, без відпочинку, не збавляючи кроку, пружинячи сильними литками, що бугрилися і кам’яно тверділи (Тют., Вир, 1964, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 361.