ПРЯГТИ́, пряжу́, пряже́ш і ПРЯ́ЖИТИ, жу, жиш, недок.
1. перех. Готувати їжу з жиром на вогні, на жару без використання води; смажити, жарити. Бідна Мотузиха не знала, на чому прягти яєчню для старих вередунів: чи на салі, чи на маслі (Н.-Лев., IV, 1956, 206); — Дьоготь, як олія, хоч млинці на ньому пряж (Іщук, Вербівчани, 1961, 414); Заходився [Матвій] пояснювати, як треба пряжити куріпку в сметані (Стельмах, І, 1962, 87); // Прожарювати що-небудь на жаровні, сковороді. Пряжити борошно; Пряжити насіння; // перен. Піддавати катуванню вогнем (людину). Вона запевнилася, що її не топитимуть і не пряжитимуть на вогні (Коцюб., І, 1955, 282); — Як тільки що.. не так… закатую. Живим на вогні пряжитиму (Коз., Гарячі руки, 1960, 88).
2. перех. Довго кип’ятити, витримувати на малому жару в печі (молоко, вершки). Стала на сковороді прягти молоко (Сл. Гр.).
3. перех. і неперех. Дуже палити, обпалювати променями (про сонце). Сонце пряжило немилосердно.
4. неперех., діал. Роздивлятися, придивлятися. Неначебто прийшла до їх масла купувати, а тут на дівку пряжу (Сл. Гр.).
6. тільки прягти́, перех., діал. Запрягати коней.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 364.