ПРЯ́ДКА, и, ж.
1. Домашній верстат, призначений для ручного прядіння, який приводиться в рух ножним або ручним приводом. Яка прядка, така й нитка (Укр. Присл., 1955, 104); В кімнаті.. скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки (Л. Укр., II, 1951, 190); Олена пряла. Боса нога ганяла колесо прядки (Тют., Вир, 1964, 539); Гуркотіли в тиші прядки (Головко, II, 1957, 85); У західноукраїнських областях.. різьбою оздоблювалися вироби з дерева, вживані в хатньому побуті: миски, прядки, гребені для пряжі (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 67).
2. Те саме, що па́смо 1. А що ті зачіси на голові, то й не списати пером які: ..і заплетена одна прядка, і знов друга прядка розплетена (Вовчок, І, 1955, 374); — А я ото посивіла отак, — додала Ольга Семенівна, перебираючи пальцями прядку сивого, як сніг, волосся (Хотк., І, 1966, 70); Якщо стиснути в руці прядку еластичного волокна льону, то на ньому залишаються сліди пальців (Техн. культ., 1956, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 365.