ПРЯМЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., розм., рідко. Те саме, що прямува́ти 1. Зимою раз, підпивши, Ніччю з коршми [корчми] прямцював [п’яниця] (Фр., X, 1954, 394); Їхали, куди кому довелось: хто прямцював у город, хто на Польських Фільварках остававсь (Свидн., Люборацькі, 1955, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 370.