ПРЯ́НОЩІ, ів, мн. Рослини, в коренях, листках чи плодах яких містяться ароматичні або пекучі на смак речовини, що використовуються як приправа до їжі. У південних районах півострова Індостан важливе значення мають плантації тютюну, кофе, какао, каучуконосів і прянощів, що йдуть на експорт: кориці, гвоздики, перцю (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 186); // Продукти рослинного походження, які додають у невеликих кількостях до харчових продуктів для надання їм приємного запаху і смаку. Смак страви визначається доброякісністю сировини, з якої її готують, способом готування і наявністю в ній приправ — смакових речовин і прянощів (Укр. страви, 1957, 24); При солінні застосовують прянощі (ароматичні трави і приправи), які надають огіркам доброго смаку та запаху (Колг. енц., II, 1956, 253); З Туреччини, крім тютюну та шовків, ішли [на Січ].. кава, пахощі й прянощі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 400); * Образно. Тут панночок на виданні багато, — Ті з титулом, і з посагом тамті, Є й старші панії, які в житті Зросли шумливім, прянощами повнім (Рильський, II, 1956, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 371.