ПТА́ШЕЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до пта́шка 1. Мала пташечка, невеличка По доріженьці скаче (Чуб., V, 1874, 277); Написала [Оришка] вишневих пташечок, що цілуються, а кругом усього яйця та й підписала слова (Кв.-Осн., II, 1956, 228); Як обтинають крильця пташечкам, щоб вони не позалітали, так і її, небогу, приборкали (Стор., І, 1957, 368); Це було гніздечко польового щеврика, світло-бурої пташечки з коротким хвостиком і коротесеньким дзьобиком, що живиться малесенькими жучками і комашнею (Тют., Вир, 1964, 202); Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Шевч., II, 1963, 37); * Образно. Дивилася [бабця] розумними очима на свою невістку і думала: — Що зробило тебе такою пташечкою й квіточкою? (Хотк., II, 1960, 16); * У порівн. Із казарми нечистої Чистою, святою Пташечкою вилетіла [муза] (Шевч., II, 1963, 300); [Олекса:] Чого ж се ти, сестро, така засмучена?.. Ти ж була веселенька, як пташечка, щебетлива, як соловейко (Вас., III, 1960, 46); // У пестливому звертанні до дитини, дівчини, жінки. — А що, пташечко, — питає в мене бабуся, — при молодій панії давненько служиш? (Вовчок, І, 1955, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 379.