ПУ́ГАЛО, а, с., розм. Те саме, що опудало. Вона не схожа була на людину, а на пугало, що ставлять добрі хазяйки на своїх городах од горобців (Мирний, І, 1954, 61); * У порівн. [Дранко:] А ви чого там маячите, як пугало? [Кукса:] Та сказали діти, що десь пожежа! (Кроп., І, 1958, 210); // перен. Той (те), хто (що) лякає кого-небудь, викликає страх. — Хотять [арештанти] моєї одставки. Я б пішов, я б охоче пішов, бо, сказати правду, надоїло мені бути пугалом якимсь для людей (Хотк., І, 1966, 173); Все опошлюється і перекручується в нечистих руках імперіалістів. Навіть атомна енергія, яка могла б принести справжню славу двадцятому століттю,.. перетворюється вами [імперіалістами] на пугало, на знаряддя злочинства (Довж., III, 1960, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 384.