ПУГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех., розм ., рідко. Те саме, що пужну́ти. Прийнявся Півень жито розгрібать.. Недовго довелось клювати, Бо вийшов Господар із хати, Гостей непроханих пугнув (Гл., Вибр., 1957, 210); — Ох, і пугнув же я їх! «Геть!», кажу, а бомба без капсуля (Довж., І, 1958, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 384.