ПУЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., розм., рідко. Те саме, що ляка́ти. Вулкан [бог] потіє і трудиться, Всіх лає, б’є, пужа, яриться (Котл., І, 1952, 209); // Те саме, що поло́хати. В очереті — дичина. Плодиться, нема кому пужати (Мик., II, 1957, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 385.