ПУСТИ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до пусти́ня 1. Синява морська зникла за сипучими барханами, за молочаями та будяками, що тільки й ростуть в цих пустинних місцях (Гончар, Тронка, 1963, 228); За післяжовтневі роки ліквідовано вдвоє більше пустинних земель Середньої Азії і Закавказзя, ніж за кілька попередніх тисячоліть (Наука.., 5, 1960, 6); // Власт. пустині. У поясах високого тиску і пасатів в Африці опадів дуже мало; тут розташовані дві області сухого пустинного клімату (Фіз. геогр., 6, 1957, 119); Враз чується хода у тишині пустинній (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 65).
2. Безлюдний або малолюдний; порожній. Коли сонце заходить, ватаг виносить з стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром (Коцюб., II, 1955, 326); Виглядала [Марія] їх і вранці з Малахова Кургана, та море було пустинне (Кучер, Чорноморці, 1956, 24).
3. заст. Пустельницький. Вже сам його [І. Вишенського] вихід на пустинне життя і потім його недовгий побут на Русі були вчинки, що доказували його життєву незалежність (Фр., XVI, 1955, 422).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 399.