ПУСТИ́Р, я́, ч Незабудоване, запущене місце. На краю села був пустир, якого ніхто ніколи не займав. Вирішив Тимофій збудувати там хатчину (Казки Буковини.., 1968, 95); На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Гл., Вибр., 1951, 143); Будинки дивної краси Ростуть на пустирях окраїн… (Рильський, III, 1961, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 399.