ПУСТО́ШИТИ, шу, шиш, недок., перех., рідко. Те саме, що спусто́шувати 1, 2. Зоня і Юзя цілими ранками то ходили по луках.., то пустошили рожеві й жасминові кущики в садку (Л. Укр., III, 1952, 648); — Ми не пустошити землю лівійську сюди заблукали І не збираємось чорним грабунком човни навантажить (Зеров, Вибр., 1966, 236); — Шість літ томила мене ненависть, хоч той чоловік нічого не зробив мені… Але інших кривдив… інших нищив, пустошив… (Ірчан, II, 1958, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 402.