ПУ́ТАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Стягувати путами (у 1 знач.) передні ноги коня або іншої тварини. Не путаючи, пускає [Дмитро] коні в гущавінь, а сам лягає під дубом (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 623); — Одних [тварин] він путає за ноги, іншим накладає ярма на шию, ще іншим нав’язує тяжкі тягарі на хребет (Фр., IV, 1950, 119).
2. розм. Те саме, що плу́тати 1-7. Металися [Марусяк з Бідочуковим] зі сторони в сторону, лізли в непроходимі зарослі, путали сліди, шукали якої ями… (Хотк., II, 1966, 290); — Коли раз освободжуся [звільнюся] від усього того, що пригнітало і путало мене тут, тоді стане для мене кождий день — днем празничним (Коб., І, 1956, 236); Побіг [Карпо Петрович] підтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та путала ноги (Коцюб., II, 1955, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 403.