ПУТІВНИ́К, а́, ч. Довідник, що містить дані, які допомагають орієнтуватися в певному місці, під час подорожі і т. ін. Підійшов [Петру] до служниці, яка стояла з музейним путівником у руках (Чаб., Балкан. весна, 1960, 460); При написанні своєї географічної праці Пліній користувався картою Агріппи.., поповнивши її рядом відомостей, взятих із списків населених місць, практичних путівників та ін. (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 217); Фотоальбоми, путівники та різні довідники допомагають туристам краще уявити собі минуле й теперішнє Закарпаття (Літ. Укр., 8.VII 1969, 3); // перен. Те, що допомагає орієнтуватися в чому-небудь, полегшує щось. Роман Чернишевського [«Що робити?»] для молодого Франка був свого роду путівником у житті, який керував його суспільною поведінкою (Рад. літ-во, 3, 1957, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 403.