ПУЦЬ, присудк., сл., розм. Уживається як присудок за знач. пу́цьнути. Пило біля ставка дурне Вороненя.. Дивлюсь — воно угору полетіло Да й пуць на шию барану (Греб., І, 1957, 66); [Марина:] Вчора прийшов [Лаврін], я пуць йому в ноги: і сякий, і такий, і довічно за тебе бога молитиму, відкаснись від мене, бо загину!.. (Кроп., II, 1958, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 410.