ПУЧО́К, чка́, ч.
1. В’язка однорідних предметів. — Ой, цюро ж мій молодесенький! Подай мені лучок та тугесенький, Подай мені тугий лучок І стрілочок цілий пучок! (Думи.., 1941, 170); От і положили її [відьму]; по два парубка сіло на руки і на ноги, а два узяло здоровенні пучки різок та й почали чистити (Кв.-Осн., II, 1956, 185); Над ганком висіли важкі кетяги пов’язаної в пучки калини (Стельмах, II, 1962, 371); Чаплиних білих пер пучок на шапці квітне, — За кожне не один заплачено дукат (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 323); * У порівн. Намисто червоніло на білій свиті, як пучки калини (Н.-Лев., II, 1956, 122); // Однорідні предмети, скручені, зібрані в жмуток. Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні, повні руки, і несу в хату (Коцюб., І, 1955, 420); Край степовий! Ой та вітер дикий, рвучкий! Як ударить — телефонні струни рве, крутить в пучки! (Тич., І, 1957, 139); Технічне льняне волокно складається з волокнистих пучків, склеєних у стрічки, довжина яких залежить від довжини стебла льону (Техн. культ., 1956, 14); * У порівн. Під стелею скупо, ніби пучок червоних ниток, світилися лампочки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 124).
2. Сукупність чого-небудь, що розходиться з однієї точки, з одного джерела. Сонце, наче діжа, котилося аж по землі, розстилаючи навкруги пучки щирозлотого проміння (Мирний, III, 1954, 298); Нишпорячи по судну, він знайшов якесь скельце, і виявилось, що воно має властивості лінзочки, якою можна зібрати промені пучком і навести їх на край холоші, і матерія починає тліти… (Гончар, Тронка, 1963, 317); Використовуючи пучки прискорених частинок, можна одержувати різкого типу мезони (Наука.., 8, 1962, 10); // Листя, трава, волосся і т. ін., що росте з одного місця, розходячись в різні боки. Тиснулося бадилля високих гірських лопухів з білявим листям.. та ще якогось високостеблого зілля з пучками здорових жовтих квіток на вершку (Фр., III, 1950, 10); Приятель мій, сопучи, хапав руками пучки очерету, підтягаючи вперед човна (Досв., Вибр., 1959, 409); Січка?.. посміхається, круглим, видом, на якому ворушиться чорний пучок бороди (Стельмах, II, 1962, 36).
3. Група м’язових, нервових та ін. тканин, волокон, розташованих у вигляді довгастих скупчень, шнурів. Кожна живильна артерія супроводжується двома венами, закладеними, як і артерія, у товстих пучках сполучної тканини (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 39); Обличчя [у Корчагіна] довге, ледь повісповане, зліплене з пучків м’язів та кісток (Збан., Єдина, 1959, 250).
4. розм. Те саме, що буке́т 1. Копронідос держав у руці здоровий пучок півонії, нарцисів та тюльпанів (Н.-Лев., III, 1956, 366); Входить Іван. У руках пакунки з кондитерської і пучок квітів (Мик., І, 1957, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 411.