ПУШИ́НКА, и, ж. Окрема волокнина пуху, дрібна часточка пуху (у 1-3 знач.). По подвір’ї розтеклись гуси; гусенята коливають з ноги на ногу, наче вітер моріжком гонить жовті пушинки (Коцюб., II, 1955, 58); Він акуратно підгортав одіяло, здіймав з наволочки пушинки (Шиян, Гроза.., 1956, 113); — Ха-а-ха!.. Ну, хто кого налякав?.. — Ха-ха-ха! — дзвінко вторив їй, увіходячи, Юрко з білими пушинками снігу на густих кучерях (Хотк., І, 1966, 72); Васильки! Вам далеко до пушинок її лиця. Воно — свіженьке, ви — припали пилом (Крим., Вибр., 1965, 286); Біла пушинка.. несе на своїй парасольці маленьке стигле зернятко (Донч., IV, 1957, 115); * У порівн. Вона йшла під руку з гвардійцем,.. на голові мала білий капелюшик, легкий мов пушинка (Л. Укр., III, 1952, 622); То пушинкою летить [Варя], то, немовби на цимбалах, підківками цокотить (Гонч., Вибр., 1959, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 411.