ПУ́ЩА, і, ж. Великий, густий, дрімучий ліс; хащі. Сокири й Топори затіяли войну, Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить (Греб., І, 1957, 62); Пущі такі кругом села були, що не продерешся, пальця не просунеш (Стор., І, 1957, 102); Ліс був густий, справжня пуща (Донч., III, 1956, 123); На півночі України широкою смугою простяглося Полісся — низина, перерізана річками й озерами, між якими лежать численні болота та лісові пущі (Нар. тв. та етн., 1, 1969, 8); * У порівн. [Тетяна:] Ми тут в слободі живемо, як у пущі… (Кроп., IV, 1959, 279); // перен. Глушина, відлюдне місце. Ясь підвівся і почав прощатись. Дами заворушились і просили навідуватись до їх в їх сільську пущу (Н.-Лев., І, 1956, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 412.