ПШЕНИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до пшени́ця. Полючи на городі в багатого мужика, вона не хотіла брати грошей, а прохала одсипати пшеничним зерном, щоб мати гарний гатунок пшениці (Коцюб., II, 1955, 25); Сніп пшеничний, важкий і пахучий, пливе в повітрі (Ю. Янов., І, 1958, 136); Наливайся в повен голос, Мов пшеничний колос, Мрій моїх велика сила, Ніжність моя мила (Мал., Звенигора, 1959, 29); * Образно. І сонце, і його остистий пшеничний вінець мерехтіли м’яким золотом (Стельмах, Хліб.., 1959, 432); // Засіяний пшеницею, вкритий рослинами пшениці. Через буйні пшеничнії загони Йшли ми (Фр., X, 1954, 62); Пшеничні й бурякові плантації лишилися позаду (Смолич, І, 1958, 72); У битві, на пшеничному лану — Скрізь виростають велетні-герої (Рильський, II, 1960, 331).
2. Вигот. з зерна пшениці. Пшеничного борошна в нас обмаль, — треба змолоти (Сл. Гр.); І ласощі все тілько їли [праведники], Сластьони, коржики, стовпці, Варенички пшеничні, білі (Котл., І, 1952, 149); Рукава засукує [молодиця] до самих пліч, а руки такі повні, ніжні та білі, як пшеничне тісто (Стор., І, 1957, 141); Ах, хліб, справжній, пшеничний, м’який хліб… (Еллан, II, 1958, 18); Худобі згодовуємо горохову дерть, пшеничні висівки, конюшинне сіно (Колг. Укр., 4, 1958, 24).
3. Який кольором нагадує стиглий колос пшениці (перев. про волосся); золотистий. Дві тугі пшеничні коси тріпнулись, як стрічки матроські на вітрі (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 139); В.. руці вона тримала спущену вниз, туго заплетену пшеничну косу (Дмит., Наречена, 1959, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 415.