ПІВКРО́К, у, ч. Рух ноги, що переміщує людину на віддаль половини кроку. Зробити півкроку; // Віддаль, що дорівнює половині кроку. * Образно. Скільки разів доведеться глушити в собі голос власного сумління, щоб хоч на півкроку просунутись по шляху до того діла… яке її зовсім не приваблює! (Гончар, Тронка, 1963, 182).
Спини́тися (засти́гнути) на півкро́ці — не дійти до кінця наміченого шляху, раптово зупинитися. — Що, Аксель, замислилась? — спинився на півкроці Суворий (Досв., Вибр., 1959, 252).
◊ Ні (ані́) півкро́ку: а) не мати жодної змоги рухатися (іти або їхати). У мене куля в коліні. Без коня ні кроку, ні півкроку (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 66); б) не посуватися вперед, не прогресувати в якій-небудь справі. — Не робота — ніби брак, не план — лише півплана.., ми ж тиждень вже нівроку на місці топчемось, братва, вперед ані півкроку (Дор., Три богатирі, 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 382.