ПІВСЛО́ВО, а, с. Слово або речення, в якому неповно, натяком висловлена яка-небудь думка. Коли ж би він до неї більше говорив, — то вона відповідатиме лиш із чемності півсловами, нехай догадається, що можна йому вже йти додому (Март., Тв., 1954, 299); Жодна з газет не згадувала й півсловом про суть самої наукової доповіді Нен-Сагора, її постулатів (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 280).
◊ На півсло́ві — обриваючи мову, спів, зненацька зупиняючись під час розмови і т. ін. Кладу йому руку на нагріту вже спину. Тоді він на півслові урива пісню (Коцюб., II, 1955, 416); Яцуба ненароком стрівся очима з донькою і враз на півслові осікся (Гончар, Тронка, 1963, 158); — Поїдете ви чи не поїдете сьогодні, це діло ваше, але я не хотіла б, щоб наша розмова обірвалась так, на півслові. Домовились? (Головко, II, 1957, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 387.