ПІДВОРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДВОРУШИ́ТИ, рушу́, ру́шиш, док., перех., розм.
1. Злегка, трохи ворушити (у 2 знач.). Волосся одкрите вітер йому підворушував (Тич., І, 1957, 247); Підворушити сіно.
2. кого, перен. Те саме, що поворуши́ти 3. Хочеться побути у кожній віддаленій хутірській хаті, перекинутись словом про цікаву книжку, підворушити людей, щоб ходили вони на вечірній вогник у бібліотеку… (Рад. Укр., 10.ІV 1962, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 411.