ПІДГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДІГНУ́ТИ, дігну́, ді́гнеш, док., перех. Загинати всередину або під кого-, що-небудь. Поштиво стала [секретарка] біля столика, спершись на нього правою рукою, вигнувшись тонким станом і підігнувши під себе правий каблучок (Тют., Вир, 1964, 72); // Гнути, згинати в суглобах (яку-небудь частину тіла). Віра часом лягала на своїй канапі.. Коліна високо підгинала (Грим., Кавалер.., 1955, 144); Василько підігнув праву ногу догори, голову перекривив на лівий бік і скакав на лівій нозі (Март., Тв., 1954, 247); * Образно. У Бачури підупав настрій. Дивна ця людина — Ковалів. То він рветься у бій, то підгинає хвоста (Чаб., Тече вода.., 1961, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 413.