ПІДГЛЯ́ДАЧ, а, ч. Той, хто таємно, з наміром донести стежить за ким-небудь, вистежує когось. [1-й хазяїн:] Тихо, щось наче йде… чи не панський підглядач? (Стар., Вибр., 1959, 172); [Фрау Мільх:] Тільки благаю вас, сер, не скажіть нікому! Якщо власті дізнаються, що я торгую американським віскі, — пропала тоді моя голівонька. [Боб:] Не бійтеся, не скажу. Що ж я, по-вашому, донощик, шептун, підглядач (Галан, І, 1960, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 414.