ПІДГНИ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до підгни́ти. Подарував [Іван] Мартинові од щирості своєї ожеред торішньої трохи підгнилої та під’їденої мишами соломи на топливо (Григ., Вибр., 1959, 351).
2. у знач. прикм. Трохи, частково або в якомусь місці гнилий; зіпсований гниттям. Він живо нагадує ту напіврозвалену, підгнилу, вогку.. й занедбалу хатку на Лану в Дрогобичі (Фр., VIII, 1952, 330); Щоб запобігти зламуванню дерев’яних опор, необхідно своєчасно виявляти підгнилі деталі (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 51).
3. перен. Який морально занепав, розклався. Занепокоєне неухильним посиленням визвольного руху, який намагався повалити підгнилу феодально-кріпосницьку систему, царське самодержавство розпочало проти нього найжорстокішу боротьбу (Іст. УРСР, І, 1953, 415).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 414.