ПІДКОМО́РІЙ, я, ч.
1. У старій Росії і на Україні — суддя, який займався межуванням володінь.
2. У феодальній Польщі — двірський сановник. У Ягайла один з предків був підкоморієм, коли вірити батьківській розповіді (Ле, Наливайко, 1957, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 438.