ПІДКОРЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до підкоря́ти; // у знач. прикм. Який підкоряє кого-небудь. Коли Мічурін увійшов до кімнати, де відбувалось засідання, всі встали… Що було в цій старій людині підкоряючого, владного..? (Довж., І, 1958, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 441.