ПІДКРАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, розм. Красти, обкрадати потроху, частинами. — То на ліки пішло, то брали добрі люди за якусь колись-то позичку, а то й підкрадали, так що Векла, з багатої на усе село, у чім стояла, у тім і перейшла до Миколи (Кв.-Осн., II, 1956, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 442.