ПІДКУ́ПНИЙ, а, е. Якого можна підкупити (у 1 знач.). — Ненавиджу я все, що звесь [зветься] лукавість, І кривда й лад нелюдський та підкупний (Фр., X, 1954, 160); // Який використовують для підкупу. Деякі були названі по імені, а між першими стояло й ім’я Якима, як непоборимого борця, що прилюдно застидав ворогів і кинув їм в лице підкупним грошем (Кобр., Вибр, 1954, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 445.