ПІДКУ́ШУВАТИ, ую, уєш і діал. ПІДКУ́СЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.
1. Кусаючи знизу, псувати; // рідко. Злегка стискаючи, кусати (звичайно губи). У Васьки, бачу, обличчя вже посиніло від натуги, старий Зекир’я мокрий, Юнус підкусює губи (Вишня, І, 1956, 187); // у сполуч. із сл. нечистий, чорт і т. ін., перен. Спонукати, спокушувати кого-небудь до небажаних або непередбачених дій. — Думав чоловік, що.. відпочине в лісі, але де тобі! Підкусив мене нечистий витягнути той патичок і випустити отеє старе страховище [Діда], а тепер на, маєш, неси його на плечах (Фр., III, 1950, 134); Занавіска у вікні його хазяйки підозріло заворушилася. Підкусив його чорт ставати на теревені з маклером під самими вікнами пані Бровко (Вільде, Сестри.., 1958, 51); // безос. [Андрій:] Тиждень мовчав — благодать була! І підкусило ж мене розв’язати язика! (Мороз, П’єси, 1959, 257).
2. перен., фам. Дошкуляти кому-небудь ущипливими, в’їдливими зауваженнями, натяками; підштрикувати (у 2 знач.). — Дурний Грицько. Чого це він на вас уївся?.. — Звик ще за панщини людей підкушувати, та й досі не кида своєї вдачі, — увернула Одарка (Мирний, III, 1954, 36); — Ти, будь ласка, не підкушуй. Нейтралітет — так нейтралітет (Кол., Терен.., 1959, 166); «Свекруха в неї лиха», — сказала якось Шухновська. А Михайло Амадейович, як завжди, підкусив: «Догоджає любимій мамуні» (Збан., Малин. дзвін, 1958, 199).
3. перев. док., розм., рідко. Трохи поїсти. — Посидьте, тітко. Погомонимо ще. Я ковбасу розігрію, підкусимо (Мирний, III, 1954, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 446.