ПІДЛАБУ́ЗА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що підлабу́зник і підлабу́зниця. Він думає, що вона підлабузнюється до вчительки. Вона, Уляна! Вона — підлабуза! (Донч., IV, 1957, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 446.