Слово "підливати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПІДЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДЛИ́ТИ і ПІДІЛЛЯ́ТИ, діллю́, діллє́ш, док., перех.

1. Те саме, що долива́ти. Проценко мовчав, ковтаючи чай з червоним вином. Він ніяк у його не доходив смаку і все знай підливав та підливав вина у недопитий стакан (Мирний, III, 1954, 274); Власівна уже вдруге підливає гас у лампу (Грим., Син.., 1950, 62); [Старшина:] А чи не пора нам підлить чорнила у чорнильницю? (Кроп., І, 1958, 508); Кухарі другий раз уже піділляли теплою водою гущу з недоварених горошин та лушпини (Фр., II, 1950, 265); — Кожну годину ви підлітатимете до «Буревісника», — сказав командир.., — ми вам добавимо [пального]. Зробите в морі посадку, і ми піділлємо (Трубл., Шхуна.., 1940, 167).

Підлива́ти (підли́ти) ма́сла у вого́нь (в ого́нь) — підсилювати, розпалювати які-небудь почуття, переживання і т. ін., збуджувати чимось. — А тут ще й Заруба підливає масла в огонь, гукає до Яринки: «Правильно! На одній землі не може бути двох хазяїв!..» (Кучер, Трудна любов, 1960, 55); — Авжеж, що правда, то не гріх, — притакнула Довбишка й неначе підлила масла у вогонь (Н.-Лев., II, 1956, 282); Невідомо точно, з чого почалась у них перша сутичка з полуботківцями. А тут, певно, вже і місцеві підлили масла в огонь: розповіли про все (Головко, II, 1957, 561).

2. рідко. Те саме, що підмо́чувати. Він тільки стояв на купі цегли з рідного дома [дому] й оглядавсь навкруги. Вода підливала ту цеглу, одривала її (Н.-Лев., І, 1956, 632).

3. розм. Те саме, що полива́ти. Ой, вийду я у садочок, Буду виглядати, Чи не вийде моя мила Рути підливати? (Рудан., Вибр., 1949, 42); Якраз випала засуха. Степан.. носить воду з подвір’я до городу. Підливає щодня грядки (Круш., Буденний хліб.., 1960, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 449.