ПІ́ДПИС, у, ч.
1. Дія за знач. підписа́ти, підпи́сувати 1. Зачинив [Наполеон] вікно і наблизився до столу, на якому лежали донесення маршалів, листи з Франції, накази, які чекали на підпис (Кочура, Зол. грамота, 1960, 125); Коли економ підсунув умову для підпису і діловито взявся за ручку, Мар’ян неждано повернув обидва папірці (Стельмах, І, 1962, 192).
2. Прізвище або ініціали, написані власноручно під текстом, малюнком, картиною і т. ін., як свідчення авторства або потвердження чого-небудь. Воздвиженський показав йому папір з підписом Сухобруса (Н.-Лев., І, 1956, 371); Він ставить підпис під статтею, підіймає голову і неждано бачить у дверях присадкуватого Дениса Бараболю (Стельмах, II, 1962, 280); На [кролевецьких] рушниках і скатертинах трапляються підписи майстрів — або повним іменем та прізвищем або тільки ініціалами (Нар. тв. та етн., 6, 1966, 52).
3. Напис, текст на чому-небудь, під чимсь. На задній стіні, якраз проти вихідних дверей, висіла [картина]. «З походу» — стояв підпис під нею (Головко, II, 1957, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 482.