ПІДПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПОВЗТИ́, зу́, зе́ш, док.
1. Повзучи, наближатися до кого-, чого-небудь або кудись. До ватри весь час підходили і підповзали поранені, їхні рани перев’язували товариші (Коч., Зол. грамота, 1960, 303); З темряви підповзали бійці і зупинялись мовчки навколо, не підіймаючи голів од землі (Гончар, III, 1959, 50); Гадюка підповзла до сонного Слуги й тихесенько.. Його вкусила в ногу (Фр., XI, 1952, 337); * Образно. Війна підповзла у розпеченій криці — їх [синів] на фронт проводжала (Мал., Запов. джерело, 1959, 23).
2. перен. Повільно наближатися до кого-, чого-небудь. До будинку ЦК партії з тихим м’яким шерехом підповзають авто (Кир., Вибр., 1960, 275); Шість танків підповзали до висоти (Трип., Дорога.., 1944, 46); До станції підповз довжелезний порожняк (Головко, II, 1957, 457).
3. Повзучи, залазити, проникати під що-небудь. Підповзати під стіл; * Образно. Ліворуч під колеса підповз глибокий яр (Донч., V, 1957, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 484.