ПІНЦЕ́Т, а, ч. Різновид пружинистих щипців, що використовується в медицині і техніці для захоплення малих, крихких і т. ін. предметів. Пінцет юним ботанікам необхідний для занять при препаруванні квіточок (Гурток «Умілі руки..», 1955, 234); В білому фартусі і з блискучим пінцетом в руці вона була схожа на лікаря (Донч., V, 1957, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 537.