ПІ́Р’ЯЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до пі́р’я. Ой, летіла горлиця через сад, ..Розпустила пір’ячко на ввесь сад (Укр.. лір. пісні, 1958, 131); [Марина:] Взяла б пір’ячко скубти або вовну прясти (Кроп., II, 1958, 319); Почав [горобчик].. пір’ячко до пір’ячка збирати, соломку до соломки складати та гніздечко звивати (Л. Укр., III, 1952, 483); *У порівн. Вона застудилася в шторм, що кидав чайку, мов пір’ячко (Тулуб, Людолови, II 1957, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 541.