ПІСТО́Н, а, ч.
1. Невеликий ковпачок з вибуховою речовиною, від удару по якому запалюється пороховий заряд в патронах або в снарядах. Батькові було дуже багато мороки ховати від малого Олекси порох та пістони (Вишня, II, 1956, 257); // Склеєні по краях два кружальця паперу з невеликою кількістю вибухівки для іграшкових пістолетів і рушниць. Вони, ті чарівні кругленькі пістони, начинені всередині сіркою та селітрою, лежали в моїй кишені (Мик., Повісті.., 1956, 5).
2. Невеличка металева оправа певної форми, яку механічно прикріплюють, пробиваючи водночас отвір у шкірі, картоні і т. ін. Дітей разом купали, роздивлялись Юльчині черевички — високі, з білим шитим рантом, з мідними пістонами (Кучер, Голод, 1961, 99).
3. Клапан у мідному музичному духовому інструменті.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 545.