ПІХО́ТНИЙ, а, е. Прикм. до піхо́та. — Призначили мене в піхотний полк сандружинницею (Панч, В дорозі, 1959, 142); Увійшовши в село, перші піхотні частини, крім води, нічого для себе не вимагали (Вільде, Сестри.., 1958, 17); Полк був піхотний, але вже не пішохідний (Смолич, V, 1959, 654); Вилетіла богунська батарея на сільську площу і, швидко поставивши гармати, відкрила вогонь. Піхотні лави зайняли двори (Довж., І, 1958, 153); // у знач. ім. піхо́тний, ного, ч. Людина, яка діє пішки, у складі піхоти. Зібрав [Турн] і кінних, і піхотних І всіх для битви шиковав [шикував] (Котл., І, 1952, 214); Всі вони не раз чули від нього, як на війні за одним піхотним гналася кістлява смертуха (Юхвід, Оля, 1959, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 551.