ПІЩА́НИЙ, а, е.
1. Який складається з піску. Правий бік Дніпра, скутий скелями і вкритий одвічним лісом, неначе біг до нас назустріч, а лівий,.. як рута, зеленів, одмічаючись од блакитної річки піщаною полосою (Стор., І, 1957, 245); «Там, певно, добре купатися: вода чиста, дно піщане. Піду!» Христя спускається з гори (Мирний, III, 1954, 242); Піщані грудочки сухо тріщать під моїми чобітьми (Кол., На фронті.., 1959, 10).
2. Який містить у собі багато піску. На піщаних грунтах Полісся в міжряддя кукурудзи можна підсівати кормовий люпин (Колг. Укр., 4, 1958, 30); Пара конячин ледве тягли наш віз, що аж сичав по піщаній дорозі (Досв., Вибр., 1959, 39).
3. Який росте, живе на піску, в пісках. Схили засівали сумішшю стоколоса безостого та еспарцету піщаного (Колг. Укр., 4, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 553.