РА́ДИ, прийм., з род. в. Те саме, що зара́ди. — Як маєш ти кого карати, Карай мене, — карай! я мати, Я все стерплю ради дітей! (Котл., І, 1952, 245); — Воскресну я! — той пан вам скаже, — Воскресну нині! Ради їх, Людей закованих моїх, убогих, нищих… (Шевч., II, 1953, 289); Не раз, ради заздрості, вона крала, чого у неї не було, а на других бачила (Мирний, IV, 1955, 32); Ідучи на КП, Шура пообіцяла, що за якусь годину все там влаштує.., а потім прийде до мінометників полуднувати. Ради такого випадку Хома навіз на вогневу бюргерських качок, запевняючи, що всі вони дикі (Гончар, III, 1959, 399).
◊ Чого́ ра́ди — навіщо. — Чого це ради я віддаватиму вам мед? (Ів., Про бджілку.., 1959, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 427.