РАНУВА́ТО, присл., розм. Надто рано (див. рано1 1, 3). Вони здоровкалися з майстром і гукали йому на вухо, бо домна забивала всі звуки: — Ранувато привели зміну [онука], Григорію Сидоровичу! (Ю. Янов., II, 1954, 111); Та ні! Що це він чорну хмару собі наганяє? Ранувато ще, брат. Ранувато лаштувати вози в далеку дорогу (Кучер, Трудна любов, 1960, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 451.