РАНІ́Ш, присл. Те саме, що рані́ше. Якесь він має чародійне слово, що допомагає вилітати раніш роям, щедро збирати жовтий віск і тлустий мед (Стельмах, II, 1962, 259); — Раніш селянина давили межі, панські володіння, вічні турботи про хліб насушний (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 31); Уставала Мелася раніш од усіх і лягала од усіх пізніш (Вовчок, І, 1955, 340); У хаті півень був, здоровий та горлатий, Челядкам він спокою не давав, Раніш усіх заходиться співати (Гл., Вибр., 1951, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 449.